A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Тростянецька селищна територіальна громада
Вінницька область, Гайсинський район

Життя прожити – не поле перейти… Жительці села Четвертинівка Марії Яроменко виповнилося 100 років

Дата: 18.03.2021 16:14
Кількість переглядів: 1827

Біжать роки, летять літа...

Так швидко молодість минає.

Проходять будні і свята —

Душа за ними не встигає.

В душі цвіте стрімка весна,

В ній щире сонечко світліє.

Та мрія чиста і ясна,

Яка зсередини нас гріє...

Надія Красоткіна

Життя прожити – не поле перейти…Це давня народна мудрість, яка переходить із покоління в покоління. Адже людина проходить по життю не завжди по прямій дорозі. Трапляються і круті повороти, і підйоми в гору, і перешкоди. Зважити все і підбити підсумки людина здатна лише в зрілому віці. 100 років – це саме той час, коли можна судити, чи не дарма пройшла ота дорога полем. Такий поважний ювілей святкувала 18 березня Яроменко Марія Олексіївна, жителька села Четвертинівка. Зі знаменною датою її щиро привітали керуюча справами (секретар) виконавчого комітету Наталія Вдовиченко, голова Тростянецької селищної громадської організації «Рада ветеранів» Алла Голенченко, староста села Четвертинівка Ігор Рак, фахівець КЗ «Тростянецький селищний центр надання соціальних послуг» Ірина Савченко. Вітаючи ювілярку присутні побажали їй міцного здоров'я, наснаги, благополуччя, сімейного затишку та щасливих років життя, та вручили подарунки.

Під час зустрічі Марія Олексіївна охоче поділилася своїми родинними спогадами із дитинства, нелегких життєвих сторінок, адже їй та рідним довелося пройти чимало випробувань та буремних подій, непростих і вирішальних моментів минулих років та сьогодення.

Народилася вона 18 березня 1921 року в родині незаможних селян Олексія та Надії Репецьких у овіяній славою Четвертинівці, про яку мало тоді хто знав, адже історія замовчувала славу козацьку, якою ми сьогодні так пишаємося. Вона була другою дитиною в родині. Старший на один рік  -  брат Іван, далі: Василь – 25-го, Григорій – 33-го,  Поліна – 1938 років народження.

Важкою була колективізація в селі, що призвела до голодомору. Людей примусово заганяли до колгоспу, а хто чинив супротив – розкуркулювали і етапом відправляли до Сибіру. Потім – як у мороку – по селу стали ходити так звані активісти й вигортати з закутків усе до останньої зернини. Далі – гірше. Стали помирати люди: хто де, на дорозі, під тинами, а то й зовсім пропадали. Час від часу селом їздила однокінка й зазбирувала померлих. Хоронили, в чому знаходили. А потім, коли ледь оговталися від голоду, починаючи з 37-го року, в селі серед ночі забирали людей, які інакше мислили від інших, чи навіть зовсім невинних, на яких писали брехливі доноси так звані «доброзичливці».

З підліткового віку Марія Олексіївна не цуралась різної роботи та працювала в полі, копала вручну ниву під посів зерна, не гребувала навіть важкої на той час роботи, яка під силу була більш сильній статі – виорювала поле  кіньми.

Далі – щасливі миті життя. У 1939 році створила сім’ю з своїм однолітком Іваном Яроменком, молодим, статним хлопцем Іваном Яроменком. Тракторист тоді був першою особою на селі. Саме він, тракторист, вподобав сільську красуню Марію. 

У 1940 році коханого призвали до армії, а наступного року з великої любові народився первісток – Петро. А потім в село увірвалася Друга світова війна, яка вже третій рік вирувала в багатьох європейських країнах. Отож суджений одразу потрапив на фронт.

Скільки ночей було недоспано, скільки сліз виплакано… А тут ще й похоронка. Іван – старший брат, загинув у 1941-му під Москвою. Далі, наприкінці війни, смертю хоробрих поклав свою голову в Угорщині Василь. То ж копала окопи, аби діючі війська, що визволяли село від ненависного ворога, могли вберегти в них свої життя, допомагала пораненим.

Важко переживала смерть брата Григорія та сестри Поліни. Розуміла, що крім чоловіка й дітей – родини більше не має. А коханий повернувся додому по війні зраненим. Народили разом з ним ще шестеро дітей: Аню, Галю, Надю, Любу, Олексія та Олену. Щоправда, Анюта пожила на білому світі всього тільки один рік. Померли вже й Петро та Надія. Через 67 років вірного і подружнього життя відійшов у вічність коханий чоловік Іван. Майже п’ятнадцять років живе без нього в оточенні живих дорослих дітей. Вони – то наснага довгожительки. Вони продовжилися у споминах та житті  живих дітей, народжених дванадцяти онуків, двадцяти двох правнуків та девятеро праправнуків. Кожен з рідних, кому допомагала,  кланяються низько до землі ювілярці за турботу.

Кажуть, старість треба заслужити. Марія Олексіївна заслужила своє 100-річчя! Хай їй здоровиться ще многа літ! Хай вона буде прикладом для молодших поколінь, як треба долати труднощі і цінувати життя.

 

 



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь