Ярослав Комар повернувся до школи. У граніті
У Тростянецькій громаді свято бережуть пам’ять про героїв, які боронили територіальну цілісність нашої держави від російського агресора і відійшли у вічність. Так, доглядаються могили, за якими не здійснюється догляд, встановлені на них державні прапори, виготовлена і чекає відкриття Стела пам’яті. І ось знову позитивний приклад: сьогодні, за одноголосним рішенням виконкому селищної ради й за погодженням з батьками Тетяною Вікторівною та Василем Федоровичем Комарами, на приміщенні першої школи у Тростянці було встановлено меморіальну дошку випускникові закладу Ярославу Комару.
Ярослав закінчив навчальний заклад у 2008 році. Навчався в Одеському університеті внутрішніх справ і рік працював правоохоронцем. Скрізь користувався беззаперечним авторитетом. Коли над Україною нависла небезпека, без вагань пішов служити спочатку у райвійськкомат, а потім – у славнозвісну Новоград-Волинську 30-ту окрему механізовану бригаду імені Князя Костянтина Острозького, бо надто любив Україну, адже, народившись у 1991 році, був ровесником її незалежності.
Боєць з позивним Джарвіс був напрочуд товариським і відважним, згадують волонтери, які чули розповіді його бойових побратимів. Позиції нашого земляка стояли десь за кілометр, а можливо й менше - через поле від позицій ворога. Отож, на дозвіллі, Ярослав з побратимами змайстрував опудало, майже один в один з живою людиною. Мали з чого потім втішатися, бо снайпери нещадно гатили по мішені, думаючи, що то «укроп». Це опудало врятувало життя не одному солдатові.
А ще позиції під Старогнатівкою Волноваського району, що на Донеччині, де випала доля служити Ярославові, часто обстрілювалася забороненою Мінськими домовленостями зброєю, в тому числі й хімічною, яка не визнається у світі. Незадовго до «дембеля» вона впала біля позицій Джарвіса. Він якраз стояв на бойовому посту: замінив побратима. Недуга проявилася уже на «великій землі» після ротації. Відмовили легені й нирки. Місяці лікування у Тростянці, Вінниці, а потім у столиці тільки й принесли результат, що запустили легені. Нирки підтримувалися гемодіалізом, на який упродовж півтори року наш герой через день їздив до Немирова. До трансплантації нирок залишалося небагато часу, але серце Ярослава Комара зупинилося.
- Дуже хотів жити, - сказала під час церемонії відкриття меморіальної дошки мама і волонтер Тетяна Комар.
- Це жах, коли війна забирає у батьків дітей, - резюмувала Тростянецька селищна голова Людмила Червонецька.
- Він у раю, - завершив захід священик Православної Церкви України Михайло Торбахевич.
В заході взяли участь школярі навчального закладу, військовий комісар Сергій Стоколос, перша вчителька героя Надія Спіян.
Віднині меморіальна дошка випускнику школи Ярославу Комару нагадуватиме кожному учневі, кожному батькові й матері, випадковому гостеві про те, якою ціною відвойовується територія незалежної України. Ярославу Комару за кілька днів по смерті мало б виповнитися 28 років.
