... Я найбільше любив Україну: у Тростянецькій громаді відкрили Стелу пам’яті загиблим та померлим землякам - учасникам АТО/ ООС
Анущенко Денис Васильович (07.03.1992 - 11.02.2016, 23 роки), с.Оляниця;
Байдак Ярослав Дмитрович (15.09.1986 - 07.08.2020, 33 роки), с. Тростянчик;
Васильківський Олександр Григорович (23.02.1973 - 05.11.2017, 44 роки,) смт Тростянець;
Грішин Олександр Васильович (20.04.1969 - 09.02.2018, 48 років), с. Верхівка;
Гунько Андрій Андрійович (26.10.1982 - 01.12.2019, 37 років), с .Ободівка;
Ісаєв Ігор Борисович (31.10.1961 - 13.04.2016, 54 роки), смт Тростянець;
Карпика Олександр Віталійович (25.03.1996 - 13.05.2020, 24 роки), с. Буди;
Кісь Григорій Дмитрович (08.12.1972 - 13.03.2017, 44 роки), с. Демидівка;
Кочієру Артур Леонідович (28.04.1992 - 13.02.2019, 25 років), с. Ілляшівка;
Комар Ярослав Васильович (12.03.1991 - 23.02.2019, 27 років), смт Тростянець;
Куйбіда Володимир Володимирович (28.07.1991 - 20.10.2015, 24 роки), с. Демківка;
Майданик Валерій Володимирович (14.09.1977 - 08.12.2020, 43 роки), с. Капустяни;
Хитрик Олег Васильович (19.02.1984 - 04.06.2020, 36 років), с. Демківка;
Масленніков Борис Миколайович (11.02.1963 - 23.02.2019, 56 років), с. Нова Ободівка;
Мельник Микола Васильович (16.12.1982 - 11.02.2015, 32 роки), с. Цибулівка;
Поліщук Олександр Дмитрович (22.02.1964 - 09.05.2020 р., 56 років), с. Летківка;
Притика Олександр Андрійович (04.06.1965 - 12.08.2014, 49 років), смт Тростянець;
Сліденко Сергій Іванович (22.10.1976 - 15.05.2018, 41 рік), с. Козинці;
Цимбал Олександр Миколайович (03.05.1981 - 29.05.2019, 38 років), с. Бережанка;
Черепаха Олександр Іванович (25.03.1970 - 31.01.2015, 44 роки), с. Скибинці.
Імена… Скупі рядки… коли народився, і коли пішов за обрій життя. Їх двадцятеро. Усі наші земляки. Наймолодшому – 23 роки, найстаршому – 56. Навіки вічні. П’ятеро з них не повернулися з війни на Донбасі. Це – Олександр Притика, Олександр Черепаха, Микола Мельник, Володимир Куйбіда та Олександр Карпика. Решта 15 – ті, що повернулися з війни з набутими там хворобами, зраненими душами, а іноді, за рік перебування на фронті, уже не пристосовані до цивільного життя.
Двадцять світлин та імен. Вони віднині спостерігатимуть за нами й нашими діями не тільки з неба, а й сотнями зранених душ членів їх родин і морем виплаканих сліз, мабуть, усього українського народу, вірніше тієї більшої частини, що дивиться з оптимізмом вперед. Ми про це повинні пам’ятати, наші діти, онуки та наступні покоління.
Так має бути. І так вважає керівництво, виконком та депутатський корпус Тростянецької селищної ради. Так трапилося, що до першого переліку переданого Гайсинською районною радою майна Тростянецькій громаді увійшла районна Дошка Пошани. Отримавши таку «матеріальну цінність», в селищній раді вирішили вшанувати пам’ять тих, завдяки яким ми сьогодні маємо право жити під мирним небом, будувати плани та впроваджувати їх у життя.
Отож, замість районної Дошки Пошани сьогодні була відкрита Стела пам’яті тростянчанам, які пішли добровольцями у Збройні Сили України чи добробати, а далі – на контракт, хто був сміливий, і хто дивився відважно смерті у вічі. Таких у двох громадах Тростянеччини – майже півтисячі чоловік, з яких, як уже було сказано, два десятки полишили цей земний світ.
Оскільки через несприятливі погодні умови стелу не вдалося відкрити 8 травня, у День пам’яті та примирення, захід відбувся 1 червня у Міжнародний день захисту дітей, бо діти – наше майбутнє. Це їм відбудовувати те, що ми свого часу втратили, це їм будувати мирну державу, за територію якої втратили життя наші земляки.
Кілька десятків жителів громад Тростянецької та Ободівської зібралися біля стели. Підняти Державний Прапор України доручили Олександру Кукурудзі (59-та окрема мотопіхотна бригада), Віталію Пояну (добровольчий батальйон «Айдар») та Олександру Ільченку (59-та та 10-та бригади).
Слова ведучих моторошно звучали. Кожен склад в інтонації слів, кожне речення наголошували про те, що ми не повинні стояти осторонь подій на Сході України.
Доповненням цьому є виступ Тростянецької селищної голови Людмили Червонецької, яка опікується кожним демобілізованим бійцем АТО/ООС, і кожним з тих, хто сьогодні на контракті. Через волонтерів громади селищна рада частково задовольняє потреби земляків.
Знаково, що на таку подію приїхав у Тростянець народний депутат України Микола Кучер. З нардепів, він волонтер - номер один. Понад сто поїздок здійснив на фронт, доставив на війну кілька десятків автомобілів, безпілотників, продуктів харчування тощо. Він знав особисто багатьох полеглих на фронті генералів, офіцерів, старшин, сержантів та солдатів.
Звернулась до присутніх і голова Гайсинської районної державної адміністрації Людмила Головашич.
Небагатослівним був Максим Щуренко, учасник АТО і директор «Тростянецьводоканалу». Він один з тих, хто бачив війну наяву, можливо й тому не хоче про неї згадувати.
А тим часом у чорні хустини пускали сльози матері та вдови, діти та онуки, вдивляючись у фотографії вічності. Не могла стримати сліз Тетяна Комар, мати померлого внаслідок хімічної атаки в районі Старогнатівки Волноваського району. Вона і до смерті сина Ярослава, і тепер здійснює та організовує поїздки на фронт, бо усі, що там – то її діти. Поділився спогадами про Ярослава Комара і його побратим Олександр Гуменко.
Після хвилини мовчання учасники заходу поклали квіти до підніжжя щойно відкритої меморіальної стели.
«...Я найбільше любив Україну» - такі короткі й такі наповнені глибоким змістом рядки...
І дійсно, нам, українцям, притаманна безмежна любов до Батьківщини. Ця риса національної ментальності проявляє себе як життєва потреба захищати свою Україну. Це зробили наші герої. Саме вони встали в повний зріст і затулили собою Україну. Нехай в цю мить здригнуться небеса. Нехай земля піде з під ніг у ворога. Нехай це святе місце змусить кожного з нас пам'ятати до останнього подиху, вони віддали своє життя заради нашого з вами спокою.
