Світлої пам’яті Олександра Черепахи
Найкращі з кращих падають від куль, грудьми своїми землю прикривають. Сумним набатом в селах і містах звучать слова: «Герої не вмирають».
У ці січневі дні ми з сумом згадуємо жителя села Скибинці Олександра Черепаху. Саме останній день січня забрав у вічність нашого захисника. Жив він непримітно у мирному житті, а відійшов у дзвонах слави праведним героєм. Ми зустрічали його, стоячи на колінах, у скорботі непоправної втрати. 31 січня – День пам’яті…
Розумний, добрий, розважливий. Коханий чоловік і надійний товариш. Як би гордилася нині ним, професіоналом високого рівня, обдарованим молодим чоловіком родина, Україна. Олександр досконало опанував сільськогосподарську техніку і був кращим механізатором у місцевому господарстві. Доля була прихильною до нього. Одружився і проживав у рідному селі з коханою дружиною Валентиною.
Коли розпочалася війна, Олександр без вагань пішов у Збройні сили України. Всередині січня 2015 року опинився в зоні АТО у самому пеклі – під містом Дебальцеве. 31 числа воїни 30-ї окремої мотопіхотної бригади вели бій за населений пункт Чорнухіне. В результаті шаленого артобстрілу він загинув. Поховали Олександра Черепаху у рідних Скибинцях 26 лютого. Майже через місяць після загибелі. За проявлений героїзм солдат нагороджений орденом «За мужність».
Земля тобі пухом, герою! В жалобі в цей день схиляємо голови і молимось за душу убієнного. Просимо Бога, щоб пам’ять всіх убитих згуртувала нас, живих, дала силу і волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. Хай горить свіча пам’яті. І серцем нехай кожен з нас торкнеться до цього вічного священного вогню – частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував найдорожчим. Вони повинні жити у нашій пам’яті. Бо
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
