A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Тростянецька селищна територіальна громада
Вінницька область, Гайсинський район

Олександрівка

 

По обидва боки річки Нетека розкинулось село Олександрівка.


Як і більшість подільських сіл. Олександрівка славиться своєю чудовою природою і своїми працьовитими людьми.


Архівних даних про заснування не збереглося. У пам’яті старих людей лишилися перекази про давнє минуле історії села. Вони говорять, що в давнину на місці села було селище Славгород.


Десь в ХV-XVI ст. на Славгород часто нападали турки та кримські татари, спустошували й руйнували селище. Під час одного такого нападу турки розграбували селище, забрали в полон працездатних чоловіків і жінок, старих і дітей знищили, а селище зруйнували повністю. Через кілька десятків років в цій місцевості поселився Вербицький. Коло нього почали селитися інші втікачі, і тут виникло село під назвою Вербецьке. Через певний час (очевидно, під час нападу турків), село було зруйновано, а його населення знищено. Далі народний переказ розповідає, що в кінці XVI на початку XVII ст. у цій місцевості поселився втікач Олександр, від імені якого походить теперішнього села Олександрівка.


Старі люди розповідають, що 200 років тому в селі було 600 дворів, з яких 400 мали по 7 морг (або 3,5 га землі) і то на горбах і на ярах.


Уже в XVIII ст. село було закріпачене. Спочатку село належало поміщику Зайцю, якого народний переказ характеризує, як надзвичайно жорстокого. За незначні провини і навіть без провин поміщик Заєць катував селян різками.


У пам’яті селян зберігається переказ, що поміщик Заєць завжди їздив на коні, і горе було тому кріпакові, який зустрічається з його паном під час об’їзду. Одного разу, як свідчить народний переказ, один селянин – кріпак, почувши іржання панського коня, швидко скинув одяг і голий ліг на дорогу по якій їхав Заєць. Поміщик, під’їхавши до селянина і побачивши його голим, запитав, чому той лежить на дорозі. Селянин відповів, що коли пан приїхав, то буде сікти різками. От він і приготувався, а одяг скинув, щоб пан одяг не закривавив і не порвав. Пізніше село вотчиною магната Потоцького, а в селі Ободівці племінник Сабанський. Під час якоїсь панської гульні Потоцький подарував племіннику Сабанському село Олександрівку, Демківку, Летківку, Козинці, Савинці, Демидівку, Буди.


Після реформи 1861 року, так званої голодної волі, селяни Олександрівки були залишені майже без землі.


Як свідчать історичні архіви Вінницького краєзнавчого музею в Олександрівці, як і в інших селах Поділля відбулося селянське повстання 1861 році, яке було жорстоко придушене каральними загонами.


В кінці 80-90 років позаминулого століття нащадок Сабанського склав договір з французами про те, що вони побудують у Тростянці цукровий завод протягом 3 років. Згідно з цим договором, Сабанський зобов’язувався забезпечувати збудований французами завод цукровими буряками. Якщо ж Сабанський не зможе виконати цього зобов’язання, буде платити французам штраф.


Французи збудували завод достроково, а Сабанський не міг постачати їм буряків, бо селяни навколишніх сіл не вміли їх вирощувати. Одного разу не було зовсім дощів, і буряки загинули, а на другий рік були великі дощі, і буряки виросли дуже буйні, і їх скосили не знаючи, як обробляти й доглядати їх.


Сабанський дуже заборгував французькому товариству, яке подало на Сабанського в суд і мало одержати від нього великий штраф. Сабанський змушений був всі землі навколо Тростянця, в тому числі й Олександрівку, віддати французам, одержати за це належну оплату. З цього часу село Олександрівка належала французькому товариству.


Французькі кондиціонери мали в Олександрівці свою економію, яка вирощувала цукровий буряк для Тростянецького заводу. У селі панувало велике безземелля. З 1756 десятин землі економія використовувала 879 десятин. Піп, дяк і куркулі села у своєму користуванні до 400 десятин землі мали, і лише 477 десятин було в користуванні населення села. Свої господарства не давали бідності засобів до існування, і більшість селян Олександрівки змушені були йти працювати в економію до французів, одержуючи в день по 15-20 копійок.
Жінки і чоловіки обробляли буряки, а підлітки та діти збирали бурякового довгоносика, одержуючи в день по 3-5 копійок оплати.


Охочий заробити на обробітку цукрових буряків в економії бітчан коло глинищ, виритого на вулиці першої сотні, і примушувала всіх фізично сильних людей, відібраних на роботу, плигати в глинище. Розповідають, що під час цих стрибків чимало вагітних жінок родили в глинищі мертвих дітей.


Селяни Олександрівки брали участь в революції 1905 року. Повсталі селяни захопили були економію, але восени 1906 року повстання було придушене, багато учасників заслання скатовано, багато заслано кудись далеко. Лише Жовтнева революція 1917 року розв’язала віковічну мрію селян Олександрівки одержати поміщицьку землю.


Солдати, що верталися в село з фронтів першої світової війни. Принесли з собою більшовицьку правду – земля повинна належати селянам. Економія селянами була знищена дощенту в 1917 році, а в 1918 році Радянська влада розділила землю між селянами.


У селі був створений ревком, першим головою якого був Омелян Валько. Він весною 1918 року зібрав збори селян на площі села і проголосив радянську владу в селі. Під час наступу денікінців Валько разом з іншими активістами пішов з відступальними частинами Червоної Армії й загинув на фронті під час громадянської війни.


В 1920 році після розгрому Врангеля, білополяків та петлюрівських банд в селі остаточно утверджується Радянська влада. У цьому ж році в селі був організований комітет незалежних селян, першим головою якого був Олександр Гусак.


В 1924 році в селі Олександрівці було створено ТОЗ (товариство обробітку землі) під назвою «Надія». Товариство нараховувало 42 члени і мало 8 пар коней і трактор «Форзон». Першим головою товариства був Демид Майданюк.


В 1929 році більшість селян села Олександрівки організували колгосп імені Леніна. Велику роль в організації колгоспу відіграв перший комуніст села Король Василь Данилович, який вступив у партію в 1926 році, а під час колективізації в 1928 році працював головою сільської Ради.


В 1930 році головою колгоспу став Король Василь Данилович. На цей час колгосп мав 75 пар коней, 25 пар волів і один трактор «Форзон». Урожайність в колгоспі у ці роки становила 8-10 ц. зернових, по 60-70 ц. цукрових буряків з гектара. На цей час колгосп уже мав своїх ентузіастів, ударників. Такими передовими людьми були комсомольці: Тимофій Версін, Артем Мельник, Іван Приданчук, Федір Голота, Іван Марчук, Федір Мельник, Григорій Данилович Король, Петро Юрчик та інші. Для підтримки молодого колгоспу, в 1931 році Тростянецька машинно-тракторна станція направила на Олександрійський колгосп тракторну бригаду з 4 тракторів. При допомозі МТС було створено в колгоспі молочнотоварну ферму з 15 корів, а в 1936 році на фермі було вже 60 корів. Створювались у колгоспі і інші ферми: птиці, овець та свиней.


Колгосп славився чудовими майстрами по вирощуванню цукрових буряків, як ланкові Долина Пелехата, Долина Марчук, Явдоха Король, Долина Присяжнюк та бригадир Данило Бурмій.


В 1940 році колгосп збирав уже 100-пудовий урожай зернових або 35 центнерів з гектара. Молочнотоварна ферма колгоспу нараховувала в цей рік 100 корів.


На полях колгоспу вже працювало до десятка тракторів. Колгоспники одержали по 2,5 кілограми хліба на трудодень і по 15 крб. грішми.


З 1927 року в селі вже існували семирічна школа, учителі якої були заспівувачами багатьох чудових починань. Директор цієї школи, Анатолій Кулаківський, організував у селі хороший хоровий колектив, який ставив чудові концерти у своєму селі, у районі, в області. Але були в історії нашого села і чорні сторінки життя.


У народі кажуть: «Одне з найстрашніших бід – голод». У 1933 році на Україні від штучного голоду загинуло близько семи мільйонів селян. Нагла смерть забрала дуже багато життів. Багато з них було й дітей. Хоронили їх тихо, без народних почестей. Просто збирали мертвих по вулиці на підводу і вивозили на кладовище. А згодом у селі поїли корів, коней, майже не видно було котів та собак… іноді підбирали ще ледь-ледь живих і вивозили з мертвими разом, щоб не приходити в цю хату взавтра.


У декого голод виїдав із душі все людське, а натомість прокидалося звіряче. Стали відомі випадки людоїдства. На щастя, лише окремі, поодинокі.


Жителька села Черній Маланка Дем’янівна заманила свого рідного хлопчика під стіл, скориставшись моментом сокирою відрубала голову. Хлопчика варила і їла. Та не втаїти такий злочин. Довідались зморені голодом односельців, і це викликало в них обурення. Люди вели жінку селом, а на ній причепили голову сина.


Вимирали сім’ями, кутками. Так доля спіткала родину Рознюка Гриоргія Аксентійовича з трьома синами і донькою, Мельника Парфенія Кононовича та його 6 дітей і багатьох інших. Люди виїдали все можливе: лободу, траву, гнилу торішню картоплю, мерзлий буряк, бур’яни, калачики, кору дерев.


Та це не врятувало від наглої смерті. Сім’я Соловей Юстини (чоловік, вона та дві дочки) назбирали молодих житніх колосків, натерли в макітрі й нарешті наїлися. Не витримав організм. Померли в страшних корчах. Та подібних трагедій було багато. Їхній світлій пам’яті присвячується пекучий сором сучасників, біль неокупної вини тих, хто завинив перед своїм народом.


Відгомін лихоліття 1933 року чути й понині. Зі сльозами на очах розповідають ті, хто пережив той страшний голодний рік і дивом залишився живим, але спогади про тих, хто ліг в землю з вини небувалих злочинців, лунають у нашій пам’яті та будять в нас скорботу за загубленими долями.


У нашому селі голод забрав 96 дорослих і близько 30 дітей. Звичайно, ці дані не точні, багато доль загубилося.


1937 рік… Страх, сум, темнота. Роки сталінізму – холод, злидні, голод, страх перед кимось і собою. І не даремно. Адже в кожній людині вбачали ворога, керуючись сталінською цитатою «чим глибше розвивається соціалізм, тим більше ворогів народу». Ось і тому безконечне переслідування. Лягаючи спати, не знаєш, чи ранком буде ще у своїй хаті, і навпаки, цілий день працюєш, а чи повернешся до сім’ї – не відомо. Всі на сторожі… Маленький стук у вікно в ночі – зразу тривога, страх, плач дітей, матерів, дружин – це вже звично: арешт, остання хвилина з сім’єю. Батьків забирали, а сім’ї (у кожній по 4-6 дітей) залишалися напризволяще.


Ніхто не мав права запитати – куди? за що? Я ні в чому не винен. Всі майже гинули, і про них ні яких відомостей не було. Однак, є ще окремі люди, які витримали каторгу, муку в застінках і дочекалися довгожданого слова – «ВІЛЬНІ».


Так, Чорний Федір Мефодійович, 1906 року народження переніс ці муки. В один з ранків 1937 року незнайомі люди сказали збиратися. Попрощавшись з дружиною і двома дітьми пішов… десять років в тяжкій неволі. Довгі дні чекання. І нарешті 1947 рік. Через 10 років повернувся на волю. Поселився в Тюмені, там працював, зараз – на пенсії.


У довоєнні роки головою колгоспу в нашому селі був Задніпряжко. В 1933 році для того, щоб врятувати людей села від голоду, він розпорядився видати трудівникам колгоспу по 5 кілограмів пшениці на трудодень. Доставку хліба державі колгосп не виконав. Задніпряжко в цьому році оголосили ворогом народу, більше про нього в селі не чули.


Чорним крилом біда шугала над головами насторожених людей. Така ж нелегка доля випала на сім’ю Пухальського Антона Миколайовича. Забрали всю сім’ю в 1929 році. Повернулись із них лише діти: Пухальська Марія і Пухальський Микола, але ці померли в 1933 році від голоду.


Всю повноту несправедливого приниження, знущань зазнали сім’я директора, Кулаківського Анатолія Ананійовича.


Трагічною виявилась доля сім’ї Кулаківських. За доносом місцевого вчителя Білика (зі слів листа Кулаківського і спогадів односельців) А.А. Кулаківського в 1938 році було оголошено ворогом народу. Його арештували в школі, забрали прямо з першого уроку. Коли працівники НКВС вели Анатолія Ананійовича шкільними подвір’ями, вийшли з класів діти. Він їм заспокійливо мовив: «Ви йдіть в школу, я зараз прийду». Та повернутися не вдалося… 10 років відсидів у застінках на Колимі. Лише в 1948 році вийшов на волю. Довго шукав свою сім’ю: дружину і двох дочок.


Ганну Миколаївну в той же день, коли арештували чоловіка, вигнали зі шкільної квартири за 24 години. З квартири шкільна сім’я вибралась до когось з односельців, забравши з собою все необхідне. Чи багато речей могла взяти жінка, в якої на руках двоє маленьких дітей. Два тижні односельці переховували Ганну Миколаївну, а тоді вона виїхала з села тихо, як дружина ворога народу.
 

Таких доль багато.


Ріст Олександрівки, як і інших сіл і міст нашої країни, був порушений віроломним нападом гітлерівських орд на нашу Батьківщину. 26 липня 1941 року село окуповане ворожими військами.


Фашистські окупанти розграбували заможне господарство колгоспу, організували казарму в школі, викинувши зі школи обладнання, книжки й навчальне приладдя.


На господарстві колгоспу фашисти організували табір військовополонених. Тяжким був період окупації села. Більшість юнаків, чоловіків та жінок пішли в армію або були евакуйовані в глибокий тил країни.


У лісах навколо Олександрівки почали діяти партизани, основу яких складали радянські парашутисти на чолі з капітаном Миколою Соболевим. Велику допомогу партизанам надавав Авксентій Бурмій, який працював лісником. Партизани часто переховувались у курені лісника Бурмія і лікували своїх поранених. Бурмій часто був провідником партизанів в їх рейдах за межі села і району.


Так у 1942 році партизани Соболева напали на станцію в Крижополі і пустили під укіс 40 вагонів з румунами. Цього року на станції Ладижин партизани пустили під укіс 4 вагони з німцями. Тоді ж у партизанський загін були залучені жителі села: Микола Соловей та Іван Щирозуб, по професії фельдшер. Щирозуб виготовляв ліки, ходив у ліс і лікував хворих партизанів.


У кінці 1943 року Бурмія Авксентія разом з його сім’єю було заарештовано. Сам Авксентій втік з Брацлавської тюрми, а його жінку з дітьми окупанти погнали в Тираспольський концтабір. Після втечі Бурмій Авксентій до звільнення села радянськими військами знаходився з партизанами в лісі. Після звільнення Радянською Армією Вінниччини від фашистської окупації, Бурмій Авксентій працював головою колгоспу, потім лісником і ковалем колгоспу, а з 1962 року по старості не працює, одержує пенсію.


1 березня 1944 року Радянська Армія звільнила село від фашистської окупації. Зразу ж після звільнення селяни почали відбудовувати свій рідний колгосп. У цей час у колгоспі було менш як 10 пар коней, не було жодного трактора. Тому землю доводилось обробляти коровами або копати вилами. В 1946 році Тростянецька МТС уже направила в колгосп на роботу тракторну бригаду в складі 3 тракторів.


Але колгосп ще надто повільно відновлював довоєнну славу по врожайності.


Так в 1947 році колгосп збирав по 7-8 центнерів зернових, по 70-100 центнерів цукрових буряків з гектара. Ферма в 1947-1948 році нараховувала 30 корів. І все ж з допомогою держави колгосп з кожним роком міцнів.


В 1950 році за головуванням Івана Шияна в колгоспі починається велике будівництво тваринницьких приміщень, ферма на цей час нараховувала понад 100 корів, урожайність зернових зростає уже до 12-14 центнерів і цукрових буряків 180-200 центнерів з гектара.
Зі зростанням могутності колгоспу ріс матеріальний стан працівників села. Семирічна школа Олександрівки з 1952 року щорічно виконувала план всеобучу, прищеплювала своїм вихованцям трудові навики, і більшість випускників школи йшли працювати доярками, ланковими, трактористами. Село давало країні понад 100 фахівців високої кваліфікації – учителів, агрономів, лікарів, інженерів і письменників: Миколу Юхимовича Тарнавського, Анатолія Агафоновича Бортняка.


У лютому 1961 року колгоспники села Олександрівка із колгоспниками села Демківка, яка в 1958 році була злита із Олександрівським колгоспом, схвалили рішення Вінницького облвиконкому про реорганізацію колгоспу в радгосп. З 15 березня 1961 року в селі існує насіннєвий радгосп «Олександрівський».


З перших днів існування радгоспу держава надала молодому господарству велику матеріальну і технічну допомогу. Радгосп одержав 46 тракторів, 24 автомашини, 8 зернових і 6 кукурудзозбиральних комбайнів.


З 1961 року почалася електрифікація села. Найбільш вдалим по виробничій діяльності для радгоспу був 1962 рік. В цьому році в радгоспі зібрали з кожного гектара по 23 центнери зернових, 260 центнерів цукрового буряка, на фуражну корову надої молока становлять 2798 кг, на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 81,5 ц м’яса і по 181 ц молока. Хороших успіхів у 1962 році домоглася перша рільнича бригада Володимира Шаргородського, яка виростила по 298ц буряків на одному гектарі, а ланкові цієї бригади Марфа Мельник, Галина Пастух виростили 310ц цукрових буряків з гектара.


Чудових успіхів добилися в 1962 році тваринники Олександрівки. Доярки молочнотоварної ферми Олександрівки надоїли за рік по 2768 кг, а передові доярки Ардикуца Фросина та Тарнавська Любов – по 2900-3000 кг молока на фуражну корову. Цю трудову естафету продовжили і трудівники наступних десятиріч.


Пам’ятний для трудівників села був 1972 рік. Радгоспний лан дав по 600 центнерів цукрового буряка, а в ланці Ганни Василівни Ліщук по 600 центнерів. Ланкова була ушанований ордена Трудового Червоного прапора. У 1981 році Г.В.Ліщук було обрано делегатом XXVI з’їзду КПРС. Це шана за багаторічний труд - повсякденний, нелегкий, клопіткий.


Багато чого змінилось в державі за період незалежності України, але дослідне господарство і в цей нелегкий час залишається флагманом виробництва сільськогосподарської продукції вирощуючи високі врожаї зернових та досягає вагомих успіхів у відгодівлі тваринництва і надоях молока.


Паралельно з тим розвивається громада. У 2006 році у селах сільської ради прокладено газопровід середнього тиску. Наявний сільський будинок культури, школи, садки та ФАПи.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь