A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Тростянецька селищна територіальна громада
Вінницька область, Гайсинський район

Оляниця

 

Давно то було. Росли навколо Ладижина мало прохідні ліси, шуміли в них старезні дуби, багатолітні липи та інші дерева. Багато різного звіра та птиці водилося в тих лісах.Нікому не належали ті ліси, хіба тільки ладижани.


Йшло 13 ст. Монголо-татарські орди сунули на землю нашу, руйнуючи все на своєму шляху. Відчайдушний опір вчинили їм жителі древнього Ладижина. Не змогли вороги взяти місто силою, взяли хитрістю й обманом.


Населення рятувалось в лісах. Ось тоді у великому лісі, в глибокому яру поселилась жінка Оляна з трьома синами. До неї приєднались інші втікачі. Виникло невелике поселення (1232 р.). Назвали його люди Оляницею. З того часу і почалась біографія сучасного села.


Минали роки, населення зростало, селилось на низьких плоских берегах притоки Бугу – річки Нетеки. Значно більшою і повнішою була вона в ті часи.


Важко жилось селянам, доводилось багато працювати, щоб відвоювати в лісу клаптики землі під садибу і поле.


В кінці 13 ст. литовський князь Ольгерд, який скористався послабленням українських земель в наслідок монголо – татарської навали, захопив землі Поділля і подарував Оляницю магнатам Ладижнським. В 14 ст. село стало власністю великих польських магнатів – князів Коротких, в 16 ст. перейшло до рук Брацлавського воєводи Яноша Збаразького, а після його смерті – до князів Вишневецьких.


Тяжко працювали безправні селяни на панів. А ті своїх кріпаків і за людей не вважали.Багато горя приносили набіги татар і турків. Татарські людолови захоплювали юнаків і дівчат, жінок і чоловіків. Гуртами гнали на невільничі ринки.


В другій половині 17 ст. під час облоги Ладижина турки зруйнували й Оляницю. А потім втікачі, що врятувались в навколишніх лісах, знову відбудували село, в якій на той час було 97 дворів, стала власністю польського магната Северина Потоцького.


Хвилі селянських повстань, що прокочувались по Україні 17-18 ст., захопили й тихе подільське село. Не раз все чоловіче населення Оляниці вступало до повстанських загонів. В урочищах «Дубина» на місці теперішнього поля стояв табір гайдамаків, які нападали на поміщицькі маєтки, спалювали їх, а панське добро роздавали селянам. Жорстоко розправилась шляхта з повстанцями. Село ще більше зубожіло. В шинку, збудованому Потоцьким, селяни й козаки пропивали остання копійку, останню свитину, запиваючи нестерпне горе.


Пан Сабанський, який став володарем Оляниці в 1805 р., збільшує населення села шляхом переселення з інших районів Поділля.багато селян було переселено з сіл Ярмолинець і Чорнокозинець. І нині проживають в селі люди з прізвищем Ярмолинські та Чорнокозинські, які їх предки одержали після переселення. Понад дві тисяч осіб нараховувало населення в ті роки, в основному – кріпаки.


Землі було мало.І ладнались валки чумацьких возів на Крим, везли туди хліб, овочі, а звідти - сіль і рибу. Інші займались гончарством та ткацтвом. Звідти взяла свою назву частина села – Гончарівка.

В 30-40 рр.19 ст. на правобережній Україні спалахнуло селянське повстання, яке очолив Устим Кармелюк.Багато оляницьких селян були в загонах Кармалюка. За народними переказами й в Оляниці побували повстанські загони.Забрали гроші й майно в пана, роздали селянам. За це панські посіпаки жорстоко покарали жителів Оляниці, спалили більше півсотні дворів і закатували 12 осіб.


Темні та неписьменні були селяни. Лише в 1861 р. тут відкрили церковноприходську школу.В ній мали можливість вчитися діти сільських багатіїв.


Після реформи 1861 р. швидко розвивається капіталізм. І в Оляниці з’являються куркульські господарства, які прибирають до своїх рук кращі землі. Явтух Ляховченко, Тодор Терешко та інші куркулі мали по 15-16 десятин землі. А селяни йшли у найми за шматок хліба.


Бурхливі революційні події 1905 р. докотились і до села, селяни оголосили страйк, в якому взяло участь 300 осіб. Вони поставили перед орендарем маєтку Сабанського вимогу про підвищення заробітної плати.


В січні 1918 р. революційні дії, селяни зі зброєю в руках піднялись на боротьбу проти панів і царизму.Виступи селян очолювали Сава Радченко, Тодір Терешко, Семен Піддубний. Відібрану, а поміщиків Тостановського і Лотоцького землю, під керівництвом Ревкомів, поділили між бідняками. У 1921 р. село було майже повністю звільнене від банд. 1929-30рр.розпочався масовий вступ до СОЗу, головою був Чорнокозинський О.С.


Чорною зграєю моторизована піхота гітлерівських військ 22 липня 1941 р. зайняла село, а 14 березня 1944 р. було звільнено.


Минули роки…Був колгосп «Прогрес»-велике, багато галузеве господарство, при якому збудовані:магазин, відділ зв’язку, медичний пункт, школу, сільський будинок культури, дитячий садок, двоповерхова контора колгоспу, будинок механізаторів, гараж, майстерня, тваринницькі приміщення.


На даний час землі орендує ПРат «Зернопродукт».

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь