Дорога ціна майбутньої Перемоги. Жителі Тростянецької громади попрощалися із загиблим героєм-земляком Сергієм Камишним
Третя сумна звістка всього за дев’ятнадцять днів жовтня надійшла у Тростянецьку громаду. Дев’ятнадцятого жовтня під час виконання службового обов’язку, пов’язаного з захистом Вітчизни від ненависного агресора, на Миколаївщині загинув наш земляк, відважний воїн добра Сергій Михайлович Камишний. У травні йому виповнилося сорок сім років…
Сергій Михайлович прожив коротке, але яскраве життя, сповнене любові. Народився 18 травня 1975 року в родині тростянчан Михайла Олексійовича та Ніни Михайлівни Камишних. У Тростянці закінчив першу школу, а потім Ольгопільське професійне училище. Однокласники розповідають, що він мав лідерські якості, був справедливим і готовим будь-якої миті у потрібний час прийти на допомогу.
Легких шляхів не шукав. Завжди йшов навпростець, але вірною дорогою. За це й поважали його. Він успішно відслужив у Збройних Силах України строкову службу. За щире серце, безвідмовність і «золоті» руки користувався авторитетом і повагою у ПМК – 18, в згодом у колишньому хлібоприймальному підприємстві.
З дружиною Тетяною Віталіївною у щасливому шлюбі прожили понад двадцять п’яти років. З великої любові у них народився син Максим, який устиг подарувати батькам двох онуків: Матвія і Макара. Сергій Михайлович любив їх до нестями. І здавалося б жити й жити, але життя ставило свої випробування. У 2015 – 16 роках був мобілізований в зону проведення антитерористичної операції. Той рік, проведений на Донбасі, ще більше загартував його і без того міцний характер. Він якось життя осмислив по-іншому. Після демобілізації з усією завзятістю взявся до роботи, ніби поспішав жити.
Наступного дня після повномасштабного вторгнення окупантів на територію України був мобілізований на фронт. Уже перевіреного в боях сержанта Камишного направили разом з земляками на Миколаївщину, куди ворог прямував шаленими темпами. Тут він мужньо боровся за кожен клаптик землі, адже позаду – вільна Україна, його батьки, люба родина.
Командир машини – командир відділення одного з військових формувань докладав усіх зусиль, аби його підлеглі, надто ті, які ще не нюхали пороху, відчували увагу. Він був гарним наставником, беріг усіх. Себе – не зміг.
Зустрічати тіло героя-земляка вийшли сотні людей в Оляниці, Четвертинівці, Тростянці, а також в Северинівці, де його поховали на місцевому кладовищі.
Звертаючись до присутніх та родини героя, селищна голова Людмила Червонецька сказала: «Смерть Сергія Михайловича – це не тільки біль родини, це біль усієї громади, це біль усієї країни. Чоловік, син, батько, дідусь... Справжній патріот, вірний син України. Таким він назавжди залишиться у нашій пам’яті, а його ім’я навіки буде взірцем мужності, патріотизму та незламності.
Ми схиляємо голови у глибокій скорботі та сумуємо разом з родиною Сергія Михайловича.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким з приводу непоправної втрати».
Слова вдячності родині загиблого воїна висловив начальник Тростянецького другого відділу Гайсинського районного центру комплектування та соціальної підтримки підполковник ЗСУ Юрій Яковенко.
Під стрілецький залп та звуки Гімну України на сільському кладовищі рідні та близькі попрощалися з Сергієм Михайловичем.
